22 Вер 2015 Вивільняючи…
Хочу поділитися кількома думками про те, як чути Святого Духа й іти за Ним. Я опишу свій особистий досвід і думаю, що це допоможе декому з вас, дорога Койноніє.
Про себе можу сказати, що я завжди багато відчувала в Дусі, відчувала духовну атмосферу місця, де перебуваю, але не завжди розуміла, що робити з тим, що відчуваю. Точніше — які переживання призначені особисто для мене, що є для інших і як вивільняти те, що я відчуваю.
Наведу простий приклад. Якщо я відчуваю, що Святий Дух торкається мене, підключаються емоції, мене накриває й я сокрушаюся, для мене це означає, що Святий Дух хоче поговорити особисто зі мною й здійснити Свою роботу всередині мене. У таких випадках я просто проводжу час із Ним і не зосереджуюся на тому, щоб щось вивільняти для когось іншого. Я знаю, що це час, коли Господь служить мені, і я приймаю.
Коли ж настає час вивільнити щось для інших — на служінні, на вулиці для незнайомої людини чи в іншій ситуації — Господь дає нам для цього благодать. Тобто Він «…викликає і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Флп. 2:13). Якщо глибше подивитися на значення слова «благодать», ми бачимо, що через благодать Він вивільняє силу в дії. Точніше, благодать дає здатність усьому, що ми відчуваємо, вивільнитися в певній формі — і в цьому буде Його сила.
Коли Святий Дух говорить мені щось зробити, це можна порівняти з лампочкою, яка раптом загоряється над головою: приходить думка або ідея. Усі відчуття загострюються, приходить чітке розуміння, що й як потрібно зробити саме зараз: почати співати певний рядок, підійти до людини й сказати конкретні слова або щось запитати. Варіантів безліч, і кожна ситуація індивідуальна.
Зазвичай я чекаю, доки прийде чітке розуміння того, що потрібно зробити, і лише тоді дію. Це може бути не вся картина того, що відбуватиметься, але перший крок, із якого потрібно почати вивільнення, приходить із ясністю.
Якщо я йду вулицею, бачу людину й розумію, що вона зараз переживає, про що думає і через що проходить, але не отримую конкретного розуміння, що саме маю для неї зробити, я просто подумки молюся за цю людину й благословляю її. Якщо ж бачу людину й чітко розумію, що потрібно для неї зробити, тоді необхідно зробити цей перший крок послуху. Зазвичай я відчуваю лише, яким має бути перший крок, і ніколи не знаю, що буде далі. Але тільки після першого кроку послуху приходить час для наступних.
Це прості речі, але їхнє розуміння принесло мені баланс і звільнило від самоосуду. Було багато ситуацій, коли, йдучи вулицею, я починала відчувати буквально кожну людину, і якщо нічого не робила з тим, що відчувала, одразу приходив самоосуд. І лише коли я почала розрізняти причини, чому приходять ті чи інші переживання, робити кроки послуху й довіряти Господу, Який живе всередині мене, стало набагато легше.
Але не варто забувати, що все приходить через практику. Неможливо вдосконалити здатність чути Його голос інакше, ніж через нові кроки й спроби влучити в ціль. Відповідно, будуть і промахи. Але любов не зазнає поразки, тому все зроблене в любові знайде свою ціль, навіть якщо спочатку влучення не було точним.
З Любов’ю, Ліда