30 Сер 2013 Койнонія
Цю статтю варто прочитати.
Ренді
Увесь світ зараз стикається з найважливішими життєвими питаннями. Це та сама «Долина Рішень», про яку було пророковано. Основи цивілізації похитнулися. Водночас, коли людські царства зазнають невдачі, Боже Царство зростає. Ми живемо в час, коли здійснюється написане у 2-му розділі книги пророка Даниїла. Ідол, який уособлює всі людські царства, руйнується, тоді як маленький камінь — Боже Царство — стає горою, тобто владою, і продовжуватиме зростати, доки не наповнить усю землю. На чому з цього ми будуємо своє життя?
Якщо ми хочемо виконати Велике Доручення й навчити всі народи, церква має стати тим містом, яким ми покликані бути, — містом на горі, піднесеним так, щоб усі могли бачити його світло. Це те місто, заради якого Авраам залишив Ур Халдейський — найвеличнішу культуру свого часу. Він мандрував пустелею, навіть не знаючи, куди йде, але знав, що шукає: місто, яке будує Бог, а не людина. Бути мандрівником і досі залишається природою справжнього християнського шляху віри.
У Новому Завіті є два основні грецькі слова, що використовуються для позначення церкви. Перше — «екклесія», яке говорить про структуру й управління церкви. Друге — «Койнонія», тобто зв’язувальні стосунки між святими; у широкому значенні це слово перекладають як «спілкування» або «причастя». Екклесія існує заради Койнонії, а не навпаки.
Церква покликана бути сім’єю, а не просто організацією. Організація нам потрібна, але структура, дана помісній церкві в Новому Завіті, була найпростішою й найелементарнішою з усіх можливих: старійшини та диякони — і все. Саме Койнонія, а не екклесія, була життям і силою церкви.
У 1 Коринфянам 10 і 11 ми бачимо єдину наведену в Біблії причину, через яку християни були слабкими, хворіли й передчасно помирали. Причиною була відсутність Койнонії між ними. Апостол Павло застерігає нас не брати участі в Койнонії негідно — саме це грецьке слово використане в цьому уривку в значенні «причастя», — бо таким чином ми накликаємо суд на себе. Приймати причастя негідно — це брати участь у ритуалі, не маючи того, що цей ритуал символізує й нагадує нам мати: Койнонію. Варто зазначити, що ніде ми не зустрічаємо подібних попереджень щодо екклесії.
Койнонія — це значно більше, ніж привітатися одне з одним і обмінятися люб’язностями перед служінням раз чи двічі на тиждень. Це слово означає з’єднання до такого рівня, коли частини вже не можуть бути відокремлені одна від одної, не померши. Саме тому апостол попереджає: відсутність цього в нашому житті приведе до слабкості, хвороби й смерті. Це життєво важливо для християнського життя.
Дехто може стверджувати, що має спілкування з Богом і цього достатньо. Але Господь сказав, що цього недостатньо. Ми не можемо бути правильно з’єднаними з Головою, не будучи так само правильно з’єднаними з Його Тілом. Я чув, як багато хто говорить, що любить Бога, але просто не любить Його народ. Проте, як писав Іван, ми насправді не любимо Бога, якщо не любимо також Його народ. Іван також написав:
«Коли ж ходимо у світлі, як і Він у світлі, то маємо спілкування (Койнонію) одне з одним, і Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха». (1 Івана 1:7)
Якщо мою руку відірвати від тіла, вона швидко помре, бо кров життя не зможе текти через неї без з’єднання з тілом. Те саме і в духовному світі. Нам потрібна Койнонія, щоб справжнє життя Христа текло через нас. Ми не можемо мати всього, що передбачає Койнонія, якщо просто приємно розмовляємо з друзями за чашкою кави. Так само ми не матимемо цього, якщо лише дивимося на потилиці людей під час служіння. Такий рівень стосунків є життєво важливою частиною справжнього християнства, але в сучасному християнстві він зустрічається рідко. Нам потрібно його знайти.
Рік Джойнер