20 Лют 2014 Досконалі у Христі
Християнські дисципліни — щоденне читання Писання, молитва, поклоніння, свідчення тощо — є ключовими для здорового й збалансованого християнського життя. І хоча ми ніколи не повинні нехтувати цими дисциплінами, самих їх недостатньо. У Писанні ми бачимо, що переживання, особисті зустрічі з Господом і навіть з ангелами змінювали людей радикальніше й спонукали їх до виконання свого призначення набагато сильніше, ніж будь-яка кількість учення.
Є багато нерозумних людей, які нічого не роблять і лише чекають таких зустрічей із Богом. Ми не можемо нехтувати вченням та іншими основними дисциплінами, бо вони готують нас до цих зустрічей; однак нам також потрібні самі зустрічі з Ним. Подумайте про те, щоб молитися за них, але особливо моліться про особисте переживання Божої любові. Ми ніколи не станемо тими, ким покликані бути, і не досягнемо того, до чого покликані, без Його любові.
На шляху життя ми натрапляємо на пастки й обхідні дороги. У певні періоди життя вони вводили мене в оману. Хоча це були пастки, які змушували мене йти обхідними шляхами, завдяки їм я багато чого навчився. Ці життєві уроки стали для мене ще яснішими через недавні пророчі переживання, які я описав у своїй останній книзі «Шлях». Багатьма з них я ще ділитимуся, але дещо включатиму в наші щотижневі вчення. Якщо ви навчитеся з мого досвіду, вам не доведеться потрапляти в ті самі пастки — так само, як я уникнув багатьох пасток, навчаючись у інших.
Шлях життя задуманий як довга й нелегка подорож. Він спрямований на те, щоб перетворити нас не лише на найкращих людей, якими ми можемо бути на цій землі, а й на тих, хто гідний стати царським священством всесвіту — справжніми синами й дочками Божими, які правитимуть і царюватимуть із Ним. Це найвище покликання й найбільша можливість, яка будь-коли існувала. Якби це було легко, будь-хто зміг би це здійснити. Цей шлях не задуманий легким. Його мета — сформувати таку зосередженість, посвяту, терпіння й жертовність, що навіть ангели скажуть: ці люди гідні бути їхніми суддями.
Важливо бачити нагороду високого покликання у Христі, але егоїстичних амбіцій недостатньо, щоб утримати нас на шляху. Лише любов Христа — та сама любов Отця до Нього — утримає нас. У 1 Коринфянам 13:8 читаємо, що «любов ніколи не перестає». Це можна передати й так: «любов ніколи не здається». Тільки любов до Бога, Божа любов, яку Він «вилив у наші серця» (див. Рим. 5:5), ніколи не здається. Саме тому любов завжди має бути нашим головним прагненням.
Тепер подивімося на це практично. Як виглядатиме наше життя, якщо ми ходитимемо в цій любові? Нам потрібно мати бачення цього, якщо ми хочемо виконати Велике Доручення — робити учнів. Ми не можемо передати те, чого самі не отримали. Як сказано в Ефесян 1, мета всього творіння — з’єднатися у Христі. Саме тому апостол Павло зробив те, що можна назвати одним із наймудріших тверджень про основне призначення справжнього служіння, у Колосян 1:28–29:
Ми проповідуємо Його, наставляючи кожну людину й навчаючи кожну людину в усій мудрості, щоб представити кожну людину досконалою (завершеною) у Христі Ісусі; для цього я й працюю, борючись Його силою, яка могутньо діє в мені.
Подумайте, що означає бути посвяченим тому, щоб представити кожну людину досконалою у Христі. З практичного боку, думаю, Павло намагався розпізнати, де саме кожна людина перебуває у своїх стосунках із Христом, щоб допомогти їй рухатися до того, щоб бути «з’єднаною у Христі» або «завершеною у Христі». Якщо люди не знали Його, Павло знайомив їх із їхнім Спасителем. Якщо ж вони вже знали Його, Павло намагався визначити, наскільки вони зрілі в Ньому, щоб допомогти зробити наступний крок і ще більше зростати. У будь-якому випадку Павло прагнув здійснити духовну передачу й явити Христа в Його людях. У цьому й полягає основа справжнього апостольського служіння — бачити Христа, Який формується в Його людях, а не просто намагатися привести людей до певної форми.
Рік Джойнер