29 Січ 2014 Уникаючи крайнощів
Незрілі й нестабільні люди схильні бачити все в крайнощах і жити крайнощами. Щоправда, існують істини, які самі по собі можуть сприйматися як крайність. Бачити їх і жити ними означає діяти способом, що порівняно з іншими підходами здається крайнім. Але ті, хто не здатен бачити нічого, крім крайнощів, у більшості випадків перебувають у більшій омані, ніж інші.
Рови по обидва боки життєвої стежки майже завжди — це законництво з одного боку й беззаконня з іншого. Деякі люди практично кожну істину відносять до однієї з цих крайнощів. Багато хто, потрапивши в один рів, реагує на це настільки різко, що зрештою падає в рів на протилежному боці дороги. Стежка життя вузька. Лише деякі знаходять її, і ще менше людей здатні залишатися на ній. Водночас ми знаємо: якщо думаємо про себе вище, ніж належить, вважаємо себе єдиними власниками істини й переконані, що не можемо впасти, то вже стоїмо на межі падіння.
У Посланні до галатів сказано, що ми пожнемо те, що сіємо. Якщо хочемо пожати благодать — маємо сіяти благодать. Якщо бажаємо отримати милість — маємо сіяти милість. Тож приймімо рішення виявляти благодать до тих, хто може бачити щось інакше, ніж ми, особливо стосовно того, про що говоритимемо далі. Також приймімо рішення завжди смиренно залишатися відкритими до виправлення. Це не означає автоматично змінювати свою позицію лише тому, що хтось із нами не погоджується. Це означає залишатися відкритими й вислуховувати їхню думку, щоб побачити, чи є в ній істина, яку нам потрібно прийняти. Це необхідно, якщо ми хочемо залишатися на стежці життя.
Найбільші розбіжності в Тілі Христовому часто виникають між тими, хто погоджується на 99%, але має різні погляди на один відсоток — і саме через нього розділяється. Це екстремізм, корінь омани. Часто цей корінь формується через незрілість, нестабільність або ненадійність. Навіть за таких умов я не вважаю себе настільки мудрим, щоб судити мотиви інших людей без чітких доказів. Якби я пройшов те, через що їм довелося пройти у своєму житті, можливо, я був би в набагато гіршому стані, ніж вони. Тому я вирішую сіяти благодать і милість за кожної можливості, водночас не йдучи на компроміс зі своїми переконаннями без чітких біблійних доказів, необхідних мені.
У Посланні до филип’ян 1:9–10 вказано основну істину, необхідну для правильного розпізнавання:
І молюся про те, щоб ваша любов дедалі більше й більше зростала в справжньому пізнанні та всякому розпізнаванні; щоб ви могли схвалювати краще, щоб були чистими й непорочними в день Христів; (переклад із NASB)
Без любові ми не зможемо правильно розпізнати нічого й нікого. Любов — основа «справжнього пізнання» і «всякого розпізнавання». Любити людей важливіше, ніж знати їхній життєвий досвід і судити про них на його підставі. Я можу не погоджуватися з їхніми доктринами чи позицією, але якщо не люблю їх щиро, то не заявлятиму, що розумію, чому вони дотримуються своїх переконань. Чому це важливо?
Ми покликані любити наших ворогів. Виявляти благодать і милість до людей, які вірять інакше, навіть тоді, коли ми з ними не погоджуємося, може допомогти нам любити їх. Саме так ми прийдемо до справжнього розуміння цих людей. Англійське слово «understanding» («розуміння») можна образно пов’язати з висловом «stand under» — стати під чиєсь розуміння. Ми покликані навчити всі народи, а не можемо навчати тих, кого не розуміємо.
Рік Джойнер