23 Чер 2014 10 відмінностей між дітьми та синами
1. Діти говорять про те, що підуть на небеса. Сини говорять про небеса на землі.
Усе просто: Ісус навчав учнів молитися, щоб воля Його Отця утвердилася на землі так само, як і на небі. Справжня нагорода Божої сім’ї — це прояв небесного у творінні. Так, рай з Ісусом чекає на нас після фізичної смерті. Але сини не хочуть спочивати, доки не визволять творіння з рабства.
2. Діти хочуть, щоб їх благословляли. Сини благословляють.
Незрілість поглинає — бере. Зрілість виробляє — віддає. Дітей потрібно годувати. Сини годують інших. Дітей носять. Дорослі носять інших.
3. Діти чекають наказу. Сини стають цим наказом.
Доки нам потрібно, щоб хтось говорив нам, що робити, — навіть Сам Господь, — ми залишаємося дітьми. Завжди будуть моменти, коли нам потрібно чути Його голос, але для того, щоб рухатися, синам не щоразу потрібне окреме слово від Бога. Вони знають, хто вони і Хто Він у них, і діють відповідно.
Стати голосом Господа на землі — одна з фінішних точок забігу сина. Ілля нічого не робив без слова від Господа. Єлисей попросив подвійного помазання Іллі, і ми жодного разу не бачимо, щоб Єлисей діяв лише після того, як почув окреме слово від Бога. Натомість бачимо, як Бог діє через слова й учинки Єлисея. Дотримуйся наказів, щоб пізнати серце Того, Хто наказує. А потім — БУДЬ цим наказом.
4. Діти не знають різниці між «поводитися по-дитячому» і «бути як дитина». Сини знають.
Сини знають, коли потрібно відкласти дитячість убік. І водночас вони розуміють, що уява, віра й надія — це не дитячість. Вони — двері в Царство.
Діти намагаються навчитися відрізняти плітки від щирої турботи одне про одного, потребу від бажання, пожадливість від любові, осуд від справедливості. Коли вони все-таки навчаються це розрізняти, то переходять від дитячості до синівства.
5. Діти мріють. Сини діють.
Віра — це здійснення того, на що сподівалися. Діти бачать мрію й очікують, що вона просто здійсниться. Сини усвідомлюють, що мрії стають реальністю через важкі кроки віри, які називаються працею. Коли діти бачать, скільки роботи потрібно зробити, вони повертаються до мрій.
Син береться за плуг і не озирається, доки видіння не стане реальністю. Це Дух Сина в Божих синах — ми, як Ісус, проходимо через труднощі й радість, які належать нам по праву.
6. Діти чинять зі своїм братом так, як брат чинить із ними. Сини чинять так, як Отець чинить із ними.
Бажання відплати, помста й суперечки поширені серед дітей. Їх штовхнули — вони штовхають у відповідь. Коли вони так роблять, їхній брат стає для них джерелом і прикладом.
Отець — джерело й стандарт для сина. Те, як ВІН ставиться до сина, визначає, як син ставиться до свого брата. Синові не потрібна любов іншого, щоб віддавати любов. Його резервуар любові постійно наповнює його Тато.
7. Діти живуть заради сьогоднішнього дня. Сини живуть заради майбутніх поколінь.
Сини стають батьками. Батьки думають, планують і живуть заради майбутніх поколінь. Вони розуміють, що є основою своєї сім’ї. Вони приймають вагу сім’ї на свої плечі.
Діти не готові бути батьками, бо цінують те, що можуть отримати для себе просто зараз. Веселе й захопливе бере гору над тим, що міцне й довготривале. Це доречно лише в певні сезони. З часом доводиться переосмислювати цінності, бо люди починають покладатися на вас.
8. Діти спостерігають. Сини беруть участь.
Царство — не місце для спостерігачів. Цар звершив Свою працю й дав Божим синам владу наближати Його Царство.
Діти по-дитячому ставляться до християнства, насолоджуючись його поверхневою цінністю. Сини можуть бути грайливими, але вони розуміють потребу заглиблюватися в серце Отця.
Діти переймаються своїм фізичним життям та обов’язками. Сини бачать у цьому лише засіб для виконання Божого покликання.
Діти ховають те, що в них мертве, будують великі споруди й служать мамоні. Сини знають: якщо вони насамперед шукають Царства, усе інше їм додасться.
9. Діти дивляться на Боже покликання як на вимогу. Сини дивляться на покликання як на запрошення.
Кожна людина має призначення. Дехто дивиться на нього як на щось, що від нього вимагають. Вимога — це щоденна рутина, ярмо рабства, щось, що МУСИТЬ бути виконане. Так відбувається тому, що покликання ще не з’єдналося з Божественною ДНК, яка перебуває глибоко всередині.
Син спочатку усвідомлює, ЧИЙ він, а потім з’єднує це усвідомлення з покликанням. І тоді покликання стає не обтяжливим наказом, а глибоким і пристрасним БАЖАННЯМ.
Діти мусять виконувати рутинну роботу для Тата. Сини бажають являти Царство разом із Царем.
Дорослі, які лише наказують іншим щось робити, демонструють власну незрілість. Ті, хто надихає й допомагає іншим усвідомити їхню силу, є зрілими.
10. Діти можуть бути старими. Сини можуть бути молодими.
Це сумна реальність — цілком доросла людина може й далі жити як дитина. І це неймовірне диво — спостерігати, як дитина набуває зрілості сина. Коли людина усвідомлює, що дух не має віку, фізичні діти можуть прискорити свій розвиток у синівстві.
Фізичне зростання відбувається без зусиль. Зрілість — це особистий вибір.
Зростаймо й досягаймо міри повного зросту Христового.
З любов’ю,
Марк
[fb_button]