Поїздка до Білорусі

Білорусь… Хтось багато, а хтось мало чув про цю країну. Найважливіша цінність такої близької й водночас такої далекої країни — це люди. Зустрівшись із ними одного разу, твій світ уже ніколи не залишиться таким, як був. Зовні вони не дуже відрізняються від нас, українців, хіба що в них більше «білявих» і «русявих» людей))) А багатство, приховане всередині кожної людини, — неоціненне. Їхньою величезною жагою до Бога можна постійно захоплюватися. А як уміють веселитися й жартувати білоруські хлопці та дівчата!!! Їхня відкритість і простота підкорили наші серця!
На наш приїзд вони дуже чекали. З їхнього боку було витрачено багато сил і коштів, щоб зробити наше перебування в Мінську затишним, ситим і комфортним.

Їхня церква невелика й повністю молодіжна. На нашу зустріч хлопці й дівчата запросили своїх друзів з інших церков, щоб побути разом. Кожен присутній вбирав слова благодаті, немов губка: люди втомилися від релігії й хочуть свободи. Вони сильно прагнуть і шукають Бога, Його серця та любові.

Багато було сказано про Батьківську любов і синівство. Говорили про те, що ці хлопці й дівчата — ключові люди, які змінять усе у своїй країні. Бог дуже сильно приходив на наші зустрічі, а особливим був час, коли всі присутні служили одне одному й вивільняли Боже Царство в життя одне одного. Повітря було просякнуте Божою славою та любов’ю.

Ось фрагмент того, про що говорив Вадим:
«Щось незвичайне Бог хоче робити тут. І цьому варто присвятити час, молитви, емоції, думки, усього себе — Божому руху. Він не буде виражений у пробудженні мільйонів душ, які миттєво спасаються. Це зовсім інше. Це коли Бог використовуватиме вас як ключових людей у різних місцях, щоб ви забирали інших ключових людей не до себе в церкви. Послухайте — не до себе! Вони вам не потрібні! Любіть цих людей, будьте з ними, але не поневолюйте їх. Забирайте їх в Отця, у любов Отця. Ведіть і забирайте їх додому.
Коли батько чекав на блудного сина, він не чекав його, щоб розповісти про якісь правила, які той забув, навчити його, наставити, викрити. Він не для цього на нього чекав. Він чекав сина, щоб забрати його назад до себе, в любов…»

Час у новій сім’ї пролетів швидко. Нікому не хотілося їхати з такого прекрасного й гостинного дому, де нові й уже знайдені друзі так тепло нас приймали. Кров Ісуса об’єднала нас в одне… І це не ми принесли Койнонію білорусам — це вони подарували її нам. Вони не хотіли, щоб ми їхали, і бажали, щоб ми запізнилися на потяг )) тягнули час, годували нас смачною їжею, а ще кожному вручили пакет білоруських смаколиків.

Заради нових стосунків варто було витрачати свій час, сили й гроші. Наш світ став яскравішим і соковитішим. Ми стали багатшими!!!

[/vc_column_text][/vc_column][/vc_row]