29 Жов 2014 Найвеличніше суспільство
Ключем до виконання Великого Доручення є існування церкви, яка демонструє суспільство Царства. Як показано в Писанні, церква має найпростішу й водночас найгеніальнішу структуру, яку будь-коли було створено для суспільства. Звісно, меншого ми й не очікували б від Царя царів, Який будує Свою церкву. Цього тижня ми розглянемо лише основні елементи Найвеличнішого Суспільства, яке будь-коли було створене.
У Новому Завіті є два грецькі слова, які найчастіше перекладають як «церква». Одне з них — ecclesia, що означає структуру церкви, її управління. Інше слово — koinonia, яке іноді перекладають як «спілкування», «причастя» або «спільність». Однак koinonia передбачає зв’язок, значно глибший, ніж можуть передати слова «спільність» чи «спільний союз» (прим. ред. — від англ. “common–union”). Це союз настільки міцний, що його частини неможливо відокремити одна від одної без загрози смерті. Відокремлення одного члена від справжньої Койнонії було б подібним до ампутації кінцівки в людини.
Я бував у багатьох церквах по всьому світу й був частиною кількох дуже хороших церков, але, на мою думку, навіть найкращі з відомих мені церков переживають, можливо, лише 10% того, що ми мали б мати в справжній Койнонії. Я вважаю, що багато, а можливо й більшість, перебувають ближче до 1%, тоді як у деяких церков немає й одного відсотка. Для церкви в цей час навіть може бути безпечніше залишатися в такому стані. Як це може бути безпечним? Намагатися будувати Койнонію без Ісуса, Який насправді є Головою церкви, — небезпечно. Ми маємо цінувати наші стосунки з Господом значно вище, ніж Койнонію, інакше вона дуже швидко може перетворитися на ідола.
Водночас, якщо ми справді наближаємося до Господа, ми наближатимемося й до Його людей. Неможливо бути з’єднаним із Головою, не будучи з’єднаним із Його Тілом. Якщо ми справді зростаємо в любові до Господа, то також зростатимемо в любові одне до одного. Як написано в 1 Івана 4:20–21: «…бо хто не любить брата свого, якого бачить, як може любити Бога, Якого не бачить?» Один із надійних способів виміряти справжню любов віруючого та його єдність із Господом — подивитися на його єдність і любов до Божого народу.
Так само як можна мати найкращу структуру державного управління й усе одно мати погане правління, якщо немає добрих людей, так само можна мати найкращу церковну структуру й систему управління, але при цьому мати церкву, до якої не прийде навіть Сам Господь, якщо вона насамперед побудована не на Койнонії, а на екклесії. Мати екклесію без Койнонії — це мати вигляд благочестя без сили, і апостол Павло попереджає нас: «від таких відвертайся».
Сила церкви — це Койнонія, а не екклесія. Екклесія важлива, але вона — міхи, тоді як Койнонія — вино. Якщо немає вина, міхи не потрібні; але якщо є вино й немає міхів, ви недовго його збережете. Тож нам потрібні обидві речі, але «головне — щоб головне залишалося головним», а Койнонія і є головним. Саме тому в 1 Івана 1:7 сказано: «Коли ж ми ходимо у світлі, як і Він у світлі, то маємо спілкування (Койнонію) одне з одним, і Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха».
Тут не сказано, що коли ми ходимо у світлі, то маємо екклесію; сказано, що коли ми ходимо у світлі, то матимемо Койнонію. І якщо ми ходимо у світлі та продовжуємо «у всьому зростати в Того, Хто є Голова» (Еф. 4:15), ми побачимо, як зростає церква в міру того, як ми зростаємо в Койнонії — так само, як це бачимо в Книзі Дій. Це буде природне формування, яке відповідатиме Койнонії і допомагатиме її зберігати, а не структура, що підганятиме Койнонію під власну форму.
Церква насамперед покликана бути сім’єю, а не організацією. Якщо ми стаємо організацією раніше, ніж стаємо сім’єю, малоймовірно, що справжнє сімейне життя Царства зможе розквітнути. Коли ми спочатку будуємо на екклесії, це більше нагадує франшизу, ніж насадження церков. Нашого Бога, Який явно так любить різноманітність і творчість, що створив кожну сніжинку неповторною, кожне дерево — іншим і кожного з нас — унікальним, не знайти в шаблонних франшизах, хоч би як наполегливо вони заявляли, що саме вони є Його церквою. Тому твереза оцінка ситуації така: багато з того, що сьогодні називають «церквою», — це переважно форма без справжньої сили.
Це скоро зміниться, і славна церква вже набуває форми. Наступного тижня ми поговоримо про ключовий аспект екклесії, який рідко можна зустріти в церкві — навіть серед тих, хто повністю зосереджений на екклесії.
Рік Джойнер
Оригінальна стаття тут