Синівство

Я думаю, що одне з найважливіших питань, на яке нам потрібно відповісти, звучить так: «Хто ти насправді?» Однак небагато людей можуть одразу дати на нього відповідь. Багато хто подумає про своє ім’я, посаду на роботі чи служіння або визначатиме, ким є, виходячи з того, що робить. Дехто просто скаже, що це питання ніколи навіть не спадало йому на думку.

Розуміння того, ким ми є у Христі або через Христа, і є відповіддю на це питання. Спочатку ми приходимо до Нього як до нашого Спасителя й Учителя, а згодом Він стає нашим Братом, Старшим Братом. У Посланні до Римлян 8:29 написано:

Не зрозумійте мене неправильно: Він і далі залишається нашим дорогоцінним Спасителем і Учителем. Але те, що робить Господь, — Він з’єднує нас із нашим Отцем і хоче, щоб ми зайняли місце, яке від самого початку мало належати нам. Саме тому Він закликає нас побачити своє призначення з іншої точки зору — дивлячись на себе як на Його молодшого брата й спадкоємця.

Ми можемо побачити це в Посланні до Римлян 9:11–12 (Бут. 25:23):

Це пророча картина, де Старший Брат Ісус служить Своєму молодшому братові — нам. Він допомагає нам відновити нашу спадщину й право первородства. В історії про Ісава та Якова ми бачимо, що Ісав дав Якову можливість отримати первородство. Близнюки є прообразом Ісуса й нас, адже ми так само подібні до Нього.

В одного з моїх добрих друзів, Макса Бівца, одного разу було глибоке переживання на цю тему. Я хотіла б частково включити його до цієї статті, бо, на мій погляд, воно дає прекрасне уявлення про Синівство. Він бачив, як Отець, Син і Святий Дух стояли разом у колі, тримаючись за руки. Потім у цьому видінні з’явився мій друг, і Отець сказав йому підійти й стати поруч із Ними. Неймовірно, як Бог буквально запрошує людину до спілкування Трійці на правах близькості й приналежності. Макс сказав: «Я подивився на Отця й запитав: “Але ж Ти — Бог (тобто я не можу стояти серед Вас Трьох)”, а Він подивився на мене, усміхнувся й сказав: “Я знаю, Хто Я. А ти розумієш, хто ти?” Це торкнулося мене надзвичайно сильно, бо я знав, що Він має на увазі. Він показував, що я завжди був частиною Його і що Він завжди хотів саме цього. Потім Господь почав пояснювати, що Він є Триєдиним Богом, але зі мною — чотири в Одному, з іншими — п’ять в Одному і так далі. Це досконала єдність. Усередині цієї єдності чітко видно, хто є хто: де Отець, Ісус, Святий Дух і людина, але за межами цього кола ніхто — ні ангели, ні демони, ні інші створіння — не може визначити різницю між ними. Це виглядає так, ніби Трійця перебуває в усій Славі, і коли хтось із Них або навіть людина промовляє слово, увесь духовний світ реагує на нього як на Його Слово».

В іншому видінні, через кілька років, Макс побачив корону, яку хтось мав отримати (Якова 1:12; Псалом 68:21; Псалом 149:4; 1 Коринфянам 9:25; 2 Тимофію 2:5; Об’явлення 3:11). Господь показав йому історію про те, як Люцифер думав, що корона мала належати йому, і намагався її вкрасти, але вона завжди була призначена для нас «ще до того, як ми зробили щось добре чи погане». Ця картина може не відповідати традиційній теології, і я не буду наполягати на ній як на доктрині. Але, заглиблюючись у Послання до Римлян 8–9 і виходячи з Любові, для мене ця картина є надзвичайно цілісною й правдивою. Немов це була єдина справжня причина, чому Господь охоче віддав усе, Ким Він є, — лише щоб повернути нас у дивовижне спілкування й спадщину. У всій цій подорожі Ісус — наш найкращий приклад, бо Він прийшов від Отця, робив лише те, що Отець показував Йому, вивільняв справжню Любов, покликав нас у Любов Отця й у спадщину, став Шляхом і єдиними Дверима, щоб ми могли повернутися до нашого Отця.

Розуміння цього приводить до смирення через Його любов. Просто тому, що Отець ставиться до нас так само, як до Ісуса, у нашому серці народжуються таке саме співчуття й пошана до всіх людей.

По суті, тут ідеться про те, що ми маємо виявляти однаковий рівень пошани і до царя, і до брата — до всіх людей. Це можливо лише тоді, коли ви знаєте, що є спадкоємцем і сином Бога, так само як Ісус є Царем, Людиною і Братом. Немає повноти, якщо ми думаємо, що ми лише спадкоємці, або лише слуги, або лише учні. Розуміння того, що ми — сини й дочки, приносить повноту в Богові.

Я знаю, що наш дух відгукується на Синівство, як написано в Посланні до Римлян 8:22:

Ми пристрасно прагнемо стати синами й побачити безліч синів, які приходять до Отця. Одного разу я пророкувала хлопчикові років шести чи семи й почала говорити йому, що він є сином, як Господь бачить його і наскільки сильно Він хоче мати з ним близькі стосунки. Коли я закінчила й переконалася, що він мене зрозумів — адже я говорила англійською, а це не моя рідна мова, — хлопчик сказав, що все зрозумів, і побіг до мами. Я не знала, що сталося далі, доки його мама не знайшла мене у Facebook і не написала: «Я поняття не маю, як ти молилася за мого сина і що ти йому сказала, але коли він прибіг до мене, він плакав і сказав, що хоче прийняти Ісуса у своє серце». Вони помолилися разом зі своїм пастором, і вона була дуже щаслива й вдячна.

Цей хлопчик відчув справжню любов Отця й одразу побіг у Його серце — це було так прекрасно. І так само, як ми можемо відповісти на Синівство, прийнявши свою корону, ми можемо забути про своє становище й знехтувати ним.

Ісус прийде, щоб зібрати Свій урожай по всьому світу, і Він довіряє це Своїм синам і дочкам. Зараз, як ніколи раніше, нам усім потрібно повернутися на правильний шлях і бути свідками Його славної перемоги — Його Любові до людства.

З любов’ю,
Лідія Аврамченко