12 Бер 2014 Активація Койнонії
Чому Койнонія настільки важлива, коли ми говоримо про Велике Доручення? Одна з причин, чому нам досі не вдавалося виконати Велике Доручення, полягає в нашій схильності приводити новонавернених замість того, щоб робити учнів. Велике Доручення — це робити учнів. Якщо учні не з’являються, значить ми не виконуємо нашого доручення.
Господь дав чітке визначення того, хто такий учень. Сьогодні серед християн рідко можна зустріти справжнє учнівство. Одна з причин цього в тому, що учнівство неможливе без Койнонії. Як ми читали минулого тижня в 1 Ів. 1:7: «Коли ж ходимо у Світлі, як і Він у Світлі, то маємо спілкування (Койнонію) одне з одним, і Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха».
Як ми вже говорили, це місце Писання ясно показує, що ми просто не можемо перебувати у світлі, не маючи Койнонії. Це також важливо для нашого очищення. Часто жартома, але цілком серйозно, я кажу, що ми не можемо досягти тієї зрілості у Христі, до якої покликані, без усіх розчарувань і подразнень церковного життя. Розчарування й подразнення, біль і невдоволення — лише невелика частина того, яким може бути цей досвід, але вони важливі для нашого розвитку. Звичайно, в переживанні Койнонії набагато більше позитивного, ніж негативного, однак саме виклики допомагають нам дозрівати.
Ідеалізація церковного життя або втеча від нього відведуть нас далеко від шляху життя. Справжнє церковне життя — Койнонія — може бути одним із найпрекрасніших наших переживань і водночас одним із найважчих. Те саме стосується будь-яких стосунків, зокрема шлюбу. Як Господь навчав у притчі про сіяча, багато хто відійде, коли прийдуть випробування. Багато хто відходить від церкви, і сьогодні багато хто залишає шлюб, коли приходять випробування. Але неможливо пройти випробування, просто втікши від нього.
Руйнування шлюбу пов’язане з руйнуванням церковного життя, і навпаки. Те, що зцілить одне, принесе зцілення й іншому. Вертикальна частина хреста відображає наш зв’язок із Богом, а горизонтальна — наш зв’язок одне з одним. Одне зі значень фрази «взяти свій хрест» — мати у своєму житті обидва ці виміри стосунків. Звичайно, наш зв’язок із Богом важливіший за наші зв’язки одне з одним і завжди має залишатися на першому місці. Але якщо ми справді маємо цей зв’язок і він для нас першочерговий, у нас буде й зв’язок із людьми. Як писав Іван, ми не можемо любити Бога, Якого не бачимо, якщо не любимо брата, якого бачимо (див. 1 Ів. 4:20–21).
Що ж ми можемо робити, щоб активізувати Койнонію в церковному житті? Перше й найважливіше — шукати присутності Господа понад усе. Бо яка користь із найвеличнішого храму, якщо там немає Бога? Потім нам потрібно шукати стосунків, а не просто чекати, що хтось знайде нас. Варнаві довелося піти й знайти Павла. Далі їм потрібно було дістатися правильного місця, перш ніж кожен із них зміг повністю ввійти у своє покликання.
У ті часи це вимагало надзвичайних зусиль. Варнаві, мабуть, знадобилися місяці, щоб дістатися Тарса, а потім повернутися до Антіохії. Сьогодні ж важко знайти людей, готових їхати до церкви навіть пів години. Скарбом щось робить або його рідкість, або висока ціна його здобуття. Койнонія — один із найбільших скарбів, які ми можемо мати в житті. Вона недешева й нелегко знаходиться, але її знайдуть ті, хто цінує її настільки, щоб не здатися у своїх пошуках. Місто, яке будує Бог, — те, якого шукав Авраам і якого шукають усі справжні мандрівники, — будується на Ісусі разом із Койнонією.
Шукати присутності Господа — це значно більше, ніж шукати Його благословень, на чому сьогодні ґрунтується чимало церковних учень. Він благословлятиме багато того, в чому Сам не перебуває. Коли Він говорить, що де двоє чи більше зібрані в Його ім’я, Він буде серед них (див. Мт. 18:20), слово «зібрані» означає значно більше, ніж просто фізично перебувати в одному місці. Йдеться про те, щоб вони були «зібрані разом» так, як зібрані разом частини велосипеда. Саме тому нам сказано не залишати «нашого спільного зібрання» (див. Євр. 10:25). Це не просто попередження не пропускати зустрічей; це заклик не втратити того спільного перебування, до якого ми покликані.
Щоб будувати церкву, в якій справді існує церковне життя — Койнонія, — ми маємо навмисно створювати умови для взаємного обміну одне з одним. Це можуть бути малі групи, спільні церковні обіди, місіонерські поїздки та інше. Однак зібрання, яке справді веде до Койнонії, буде зосереджене на присутності Господа. Усе інше може допомагати цьому, але самі лише спільні активності не досягнуть мети.
У кожному духовному пошуку нам потрібно пам’ятати один принцип: між місцем, де ми отримали Божу обіцянку, і Обіцяною землею — виконанням цієї обіцянки — майже завжди лежить пустеля, яка є прямою протилежністю тому, що нам було обіцяно. Ця пустеля призначена підготувати нас до Обіцяної землі. Будьте непохитними, коли почнете шукати Койнонію і раптом у ваших стосунках усюди почне відбуватися зовсім протилежне. Це лише знак того, що ви справді на правильному шляху.
Рік Джойнер