02 Жов 2012 Просування Божого Царства
Сьогодні вранці я зателефонував своєму братові, щоб просто по-дружньому поспілкуватися. Посеред нашої розмови мені згадалася одна з найважливіших думок про те, що Ісус будує Свою Церкву.
Якою б простою не здавалася ця фраза, вона й сьогодні здійснює революцію, так само як 2000 років тому, коли її вперше було сказано.
«Я збудую Церкву Мою…»
Читаючи це, кожен пастор, церковний лідер або місіонер мав би зітхнути з полегшенням. Натомість ми схильні пропускати справжнє значення цих слів, поспішаючи на чергове засідання ради.
Найважливіше слово в цьому твердженні — слово з однієї літери: «Я». Ісус будує Свою Церкву. Він — її Голова; вона — Його Тіло, Його Невіста. Саме Він пристрасно любить її і живить, доки вона не досягне повноти зрілості.
Ми живемо в парадоксі: Невіста Христа — це Його повнота на землі. Ми — Його партнери, і водночас ми являємо Його на землі. Є риси нашого покликання як Його співпрацівників, що відрізняються від того, як ми представляємо Його світові.
Я вірю, що ми неправильно розуміємо свої ролі, коли вважаємо, ніби саме ми маємо будувати Його Церкву. Натомість Господь дав нам інше доручення — поширювати Його Царство.
Ось, друзі мої, наше Велике доручення: виражати те, що Він збудував, у повсякденному житті нашої церкви — бути Ним для цього світу.
І найдавніший, і найсучасніший конфлікт часто обертається навколо питання, як будувати церкву. Між братами й сестрами виникають поділи через те, з чим по праву має розбиратися Господь. Наше завдання як Церкви — дозволити Господу служити нам. Наша роль як посланців Неба — являти Його. Як Церква ми приймаємо від Нього. Як Царство Боже — звеличуємо Його на землі.
Якби діти Небесного Отця діяли у справжній благодаті учнівства, вони зрозуміли б, наскільки важливо, щоб Церква перебувала під Його опікою. Замість того щоб сперечатися про те, як будувати церкву, ми просто цінували б дію Його Духа серед нас, коли збираємося разом.
Уявіть, якби енергію, яку ми витрачаємо на будівництво церкви, було спрямовано на поширення Божого Царства. Тоді кожна робота, кожен похід до магазину, кожне зібрання, кожна зустріч із навколишнім світом ставали б цілеспрямованим вираженням Христа.
Ще від самого початку людства ворог задумав оскаржувати й спотворювати ідентичність та роль людини. Цей обман живий і сьогодні: зосередити Божих дітей на тому, ким вони не є, щоб через розчарування привести їх до безсилля.
Не дозволяйте цьому трагічному задуму тривати. Кожен із нас уже зараз може визначити, у чому наша роль, і підкоритися тому, що є Божою роллю. Конфлікт, який виникає, коли ми змушені наголошувати на тому, як саме має будуватися церква, охолоджує любов одне до одного. Це зайве зло, що руйнує чесноту самого життєдайного організму, якому немає й не було рівного у світі.
Рішення просте: покаяння — це зміна нашого способу мислення про себе, одне про одного та про Господа. Щоб змінити сотні років звичного мислення, знадобиться постійне рішення нашої волі.
Особисто я присвятив себе цьому процесу — у мені й у моїй церковній сім’ї. Ми маємо старанно бачити Церкву як місце, де діє Божа любляча й владна рука, — як Його Невісту. Ми вчинимо мудро, якщо менше часу витрачатимемо на те, щоб служити під час зібрань, і більше — на те, щоб дозволяти Йому служити нам.
Коли ми маємо чисту передачу від Нього, ми торкаємося світу. Цей простий, але сильний погляд поєднає нас тією єдністю, яку Ісус бачив у 17-му розділі Євангелія від Івана. І світ уже не залишиться таким, як був. Нехай буде так.
З любов’ю, Марк.