05 Бер 2014 Справжнє церковне життя
У Новому Завіті є два грецькі слова, які найчастіше перекладають як «церква». Койнонія, яку ми почали розглядати минулого тижня, говорить про особливий зв’язок святих у їхніх стосунках. Інше слово — екклесія — говорить про церковний порядок, структуру й управління. Нам потрібні обидва ці виміри, щоб стати тією церквою, якою ми покликані бути, і переживати таке спілкування, яким його задумав Бог.
Ми можемо зібрати разом найкращих людей, у найкращих умовах, із найкращим планом і найкращими намірами, докласти найкращих зусиль — і все одно не досягти Койнонії. Те, що робить Койнонію можливою, — це присутність Господа. Він — цемент, який зв’язує нас разом. Іншої заміни бути не може. Як бачимо в Псалмі 132, саме коли ми виливаємо оливу на Голову і вона стікає далі, покриваючи все тіло, тоді приходить єдність.
Койнонія є життєво важливою для справжнього церковного життя й демонструє справжнє християнство. Водночас Койнонія може стати ідолом, якщо ми шукаємо її більше, ніж Господа. Ми можемо мати прекрасне спілкування й потрібний рівень єдності, але не мати Койнонії, якщо не залишаємо Господа центром і метою нашого зібрання. Ми маємо в усьому зростати в Христа, а не в Койнонію. Койнонія — це результат того, що Господь об’єднує певну групу людей. Насправді досягти цього, не будучи з’єднаними з Ним, неможливо. Там, де раніше я переживав певний рівень Койнонії, я також бачив, як вона зникала, коли наша посвята особливому спілкуванню та єдності починала затьмарювати посвяту Господу.
Як часто говорить Пітер Лорд: «Головне — щоб головне залишалося головним». Головне — щоб усі ми зростали й наближалися до Господа. Водночас у 1 Івана 1:7 нам сказано: «коли ж ходимо у Світлі, як і Він у Світлі, то маємо спілкування (грецьке слово Койнонія) одне з одним, і Кров Ісуса Христа, Його Сина, очищає нас від усякого гріха». Якщо ми справді ходимо у світлі, ми матимемо Койнонію. Ми не можемо бути правильно з’єднаними з Головою, не будучи правильно з’єднаними з Його Тілом. Якщо ми правильно з’єднані з Головою, то також переживатимемо Койнонію.
А що ж із більш ніж 50% християн, які більше не залучені до життя помісної церкви? Річ у тім, що поширена сучасна форма церковного життя дуже далека від того життя помісної церкви, яким воно було задумане. Багато хто залишив церкву через рани чи розчарування. Інші пішли через абсолютну нудьгу, де неможливо було знайти ні Господа, ні Койнонії, хоча це глибоке бажання кожного християнина. Відокремлення через рану, розчарування, нудьгу чи порожнечу не сталося б, якби там була справжня Койнонія. Церковне життя має змінитися, якщо ми хочемо повернути в церкву справжнє життя таким, яким воно було задумане.
Багато, якщо не більшість, великих церков побудовані навколо служіння однієї людини. Ця людина може бути видатним учителем чи проповідником, і це прекрасне видовище — бачити, як багато голодних людей насичуються. Але коли щось трапляється з тією однією людиною, навколо якої все будувалося, люди розходяться і лише дехто залишається. Якщо ми хочемо, щоб наша праця залишилася, усе, що ми будуємо, має бути побудоване на Христі. Навіть найкращі Його слуги не є Йому заміною.
Богословський принцип, який називають «принципом першої згадки», полягає в тому, що фундаментальний принцип будь-якої теми часто закладається при її першій згадці в Писанні. Це не завжди так, бо це принцип, а не закон. І все ж дуже часто він працює. Тому багато з того, що нам потрібно зрозуміти про церковне життя, ми можемо побачити, вивчаючи церкву першого століття. Звичайно, ми — церква двадцять першого століття, а не першого, але фундамент церковного життя, яким воно було задумане, був закладений саме тоді. Це церковне життя будувалося так: християни збиралися великою групою в храмі, щоб слухати вчення апостолів, а потім зустрічалися «від дому до дому» малими групами. Нам потрібне і те, й інше, щоб мати здорове церковне життя, в якому може відбуватися Койнонія.
Рік Джойнер