26 Лют 2014 Койнонія. Частина 2
Продовжуючи виконувати доручення — робити учнів — і пов’язуючи це з основою духовної влади в любові, єдиний спосіб визначити, кого ми покликані робити своїми учнями, — це любов, яку Бог дає нам до цих людей. Якщо я не відчуваю особливої любові до людини, то не намагатимуся її наставляти. Я вважаю, що Бог покликав когось іншого допомагати їй. Те саме стосується народів.
Я не їду до якогось народу лише тому, що мене туди запросили. Я їду тільки після того, як Бог дає мені особливу любов до цього народу, а також щось, що я маю йому передати. Коли я починаю відчувати потяг до певного народу, то вивчаю його культуру, історію тощо. І все ж я не їду туди, доки не відчую, що Господь дав мені послання, яке може допомогти й залишити плід, що перебуватиме.
Коли я був молодим християнином, я був настільки захоплений Богом, що постійно відвідував будь-які зібрання, які, на мою думку, могли навчити мене про Нього більше. У перші два роки християнського життя я, мабуть, у середньому відвідував щонайменше п’ять зібрань на тиждень. Саме очікування того, чого я міг навчитися, коли до міста приїжджав особливий учитель чи проповідник, було для мене кращим за Різдво — і я рідко розчаровувався. Це привело мене до домашньої церкви*. Оскільки саме в домашній церкві я народився згори й був хрещений Духом, мене особливо цікавило відвідати ще одну домашню церкву. Зустріч там була настільки насиченою, що я продовжив туди ходити. Саме там я вперше пережив Койнонію.
Койнонія — це грецьке слово, яке в Новому Завіті часто перекладають як «спілкування», «спільність» або «причастя». Жодне з цих слів не здатне повністю передати, чим Койнонія є насправді. Вона означає з’єднання в одне ціле настільки глибоке, що відокремлення стає неможливим. Справжнє церковне життя має бути міцним зв’язком, але якщо воно не побудоване на Христі, то перетвориться лише на рабство. Якщо ж воно побудоване на Христі як на Голові, то не схоже ні на які інші стосунки чи об’єднання на землі.
Ця домашня церква, де я вперше пережив Койнонію, була в Річмонді, штат Вірджинія. Вона мала певний зв’язок із групою домашніх церков у районі Вашингтона, округ Колумбія. Коли я краще познайомився з цією групою, переді мною відкрилося найвеличніше з усіх бачених мною видінь того, яким має бути Тіло Христове. Я також мав змогу проявляти себе в цих церквах. Кожен член цієї групи діяв у дарах Духа й у служінні. Це було найближче до виконання доручення з Ефесян 4 з усього, що я на той час бачив.
Спілкування в цих домашніх церквах перевершувало будь-який вид близькості, який я коли-небудь переживав, навіть особливе братерство, яке мав під час військової служби. Це відбувалося не тому, що ми просто ставали ближчими як люди, а тому, що Господь був присутній на наших зібраннях. Незалежно від якості вчення, служіння чи спілкування, на кожній зустрічі ми зустрічали Господа. Ми знали, що Він посеред нас. Це зв’язувало нас так, як ніщо інше не могло.
Це було багате, наповнювальне й радісне церковне життя. Ми не могли дочекатися наступної спільної зустрічі. Це була біблійна Койнонія. Моє перебування з цими домашніми церквами тривало лише близько двох років, доки мене не послали далі. І все ж до сьогодні, коли я зустрічаю когось із тих церков, відчуваю особливий зв’язок із ними.
Коли я переїхав із Річмонда до Ролі, штат Північна Кароліна, то одразу почав шукати там домашню церкву. Їх було чимало. І знову я знайшов зв’язок із людьми, подібний до того, який переживав у Річмонді та Вашингтоні, можливо, навіть ще глибший. Відтоді я був членом багатьох церков і спільнот, відвідував і проповідував у безлічі інших. У багатьох справді є прекрасна єдність і спілкування, але я вважаю, що справжнє церковне життя — Койнонія, те, чим Бог визначив бути церкву, — зустрічається рідко.
Як написано в 1 Коринфянам 10–11, ця Койнонія життєво необхідна для здорового й плідного християнського життя. Її потрібно відновити, щоб церква ввійшла в повноту свого призначення. Ми ніколи цього не досягнемо, якщо лише кілька разів на тиждень відвідуватимемо зібрання, де сидимо й дивимося одне одному в потилицю. Такі служіння можуть бути дуже корисними для навчання, передачі видіння, спільного поклоніння тощо, але ми ніколи не досягнемо Койнонії, якщо не будуватимемо церкву на малих групах. Це ключове питання, яке ми розглядатимемо протягом кількох наступних тижнів.
Рік Джойнер
*домашня церква — християнська течія протестантського спрямування; її члени збираються в приватному домі, де й проводять богослужіння. Виникла на початку 70-х років.