24 Лют 2012 Дві сторони синівства
Уже так багато написано й проповідувано про блудного сина, але мені хотілося б запропонувати інший погляд, вартий уваги.
У Луки 15:11–31 розкривається історія про двох синів та їхнього батька. Ця історія показує синівство з двох протилежних кінців спектра. Вірші 11–24 описують молодшого сина як недисциплінованого, гордого, запального й нетерплячого у питанні отримання спадщини, яка по праву належить йому, але до якої він іще не дозрів. Він отримав свою спадщину й поспішив її розтратити. У момент свого крайнього приниження він «згадав, хто він є», підвівся й повернувся до свого батька.
Коли він повернувся додому, батько не покарав свого «блудного сина». Він навіть не відреагував на слова сина у вірші 21: «Отче, я згрішив проти неба і перед тобою, і вже недостойний зватися твоїм сином». Так, він згрішив і вже не був гідний бути сином. А може, все-таки був? За людськими мірками або за його власним уявленням про синівство він уже був недостойний. Цей син так звик дивитися очима гріха, сорому й відкинення, що його очі відвикли бачити нормально. Навіть після того, як до нього прийшло прозріння, він усе ще не був здатний побачити себе таким, яким був насправді. Він усе ще залишався сином свого батька. Він знав, що батько поставиться до нього зі співчуттям і візьме його на роботу, але доки не повернувся до батька, сам такого співчуття до себе не мав. Так само й ми не можемо пізнати й зрозуміти таке співчуття, доки Отець не явить його нам. Навіть коли блудний син марнував свою спадщину, їв їжу свиней і спав із розпусними жінками, він усе одно залишався сином свого батька. Його синівство не було зруйноване. Воно було в його ДНК — як духовному, так і фізичному. Воно було частиною його єства. Це сказано не для того, щоб потурати гріху чи виправдовувати згадані вище гріховні вчинки. Але якщо ми пізнаємо й переживемо таку любов і співчуття нашого Отця, нам уже не захочеться йти від Нього. Гріховні бажання відступають, бо ми розуміємо, яку ціну Він заплатив за нас, і не хочемо топтати її.
У Луки 15:25–32 показано інший бік синівства:
25. А старший син його був у полі; і, повертаючись, коли наблизився до дому, почув музику й танці;
26. і, покликавши одного зі слуг, запитав: що це таке?
27. Той сказав йому: твій брат прийшов, і твій батько заколов відгодоване теля, бо прийняв його здоровим.
28. Він розгнівався й не хотів увійти. Тоді батько його вийшов і кликав його.
29. Але він сказав батькові у відповідь: ось, стільки років я служу тобі й ніколи не переступав твого наказу, але ти ніколи не дав мені навіть козеняти, щоб я повеселився з друзями;
30. а коли прийшов цей твій син, який розтратив маєток із блудницями, ти заколов для нього відгодоване теля.
31. Він же сказав йому: сину мій! ти завжди зі мною, і все моє — твоє;
32. а радіти й веселитися треба було тому, що цей брат твій був мертвий і ожив, пропадав і знайшовся.
Так само, як і молодший син, старший син забув, хто він є — вірний син. У вірші 29 видно, що у своїх думках він став слугою й перестав сприймати себе як сина свого батька. Він так захопився або роботою, або думками про молодшого брата, «блудного сина», що сповнився егоцентризму, заздрості й жалю до себе, а в такому стані став легкою здобиччю для ворога. Риси, які ми бачимо у старшого сина, завжди заважають нам бачити себе синами. Ніколи не забувай: передусім ти — Його син, і лише потім слуга. Це факт. Спочивай у цьому. Ніякими трудами ти ніколи не зможеш заслужити своє синівство.
Ми можемо загубитися в незадоволенні й гордості або загинути від жалю до себе й заздрості. Якщо ми зробимо ставку на одну чи іншу крайність, це приведе нас до руйнування. Обидва сини обрали протилежні полюси цього спектра й забули, ким вони є насправді.
Івана 8:35–36
35. Раб не залишається в домі навіки; син залишається навіки.
36. Отже, коли Син визволить вас, то справді будете вільні.
Якщо ми розуміємо, що ми сини, то залишаємося синами й залишаємося вільними.
Івана 8 говорить про Ісуса, Сина Отця, але також говорить і про нас. Ісус, Син, — не лише наш приклад: Його природа й ДНК перебувають у нас. Ми покликані відображати цю природу й ДНК тут, на землі. Ми маємо жити з Його внутрішнього синівства й являти Його славу на землі.
Луки 15:31 говорить: «Сину, ти завжди зі мною, і все моє — твоє». Це було й завжди буде нашим. Ми можемо називати гріх гріхом, але гріховне мислення, свідомість гріха чи зосередженість на гріху більше не повинні володіти нами. На що ми дивимося, на чому зосереджуємося — тим ми й стаємо.
2 Кор. 3:16–18
16. Але коли звертаються до Господа, тоді покривало знімається.
17. Господь є Дух; а де Дух Господній, там свобода.
18. Ми ж усі з відкритим обличчям, немов у дзеркалі, споглядаючи славу Господню, преображаємося в той самий образ — від слави в славу, як від Господнього Духа.
Саме така зосередженість на славі й природі Господа вивільняє ДНК Ісуса в нас. Ми маємо мислити відповідно до природи Христа в нас — надії слави, яка запускає це преображення в Його образ. Це той процес преображення, якого ми всі прагнемо, щоб Христос був явлений через нас. Усередині ми створені бути такими. Згадай, хто ти і звідки ти прийшов. Якщо ми весь час зосереджуємося на гріху, ми тікаємо від Господа; якщо ж спрямовуємо всю нашу увагу на Нього — біжимо до Нього. Як одного разу сказала одна з моїх духовних дочок: «Він любить нас, коли ми чисті, і Він любить нас, коли ми брудні». Саме біг до Отця дозволяє Йому одягнути нас у Свою славу й владу та відкрити нам, хто ми є насправді.
Римлян 8:29–32
29. Бо кого Він передбачив, тих і призначив бути подібними до образу Сина Свого, щоб Він був первородним між багатьма братами.
30. А кого Він призначив, тих і покликав; а кого покликав, тих і виправдав; а кого виправдав, тих і прославив.
31. Що ж сказати на це? Якщо Бог за нас, хто проти нас?
32. Той, Хто Сина Свого не пожалів, але віддав Його за всіх нас, як же разом із Ним не дарує нам і всього?
З нас, синів Небесного Отця, зняті людські обмеження. Ми можемо мати таку міру Його і Його Царства, якої прагнемо й за якою будемо йти. Усе це вже належить нам, синам. Коли Небесний Отець дивиться на нас, Він бачить Ісуса, Свого Сина. Нам потрібно більше перебувати в цій істині. Не дивімося на себе чи на інших своїми очима. Наслідуймо те, що робив і робить Небесний Отець.
Ренді Стромбек